КП "ТЕПЛОЕНЕРГЕТИК"
Кіровоградська ТЕЦ
Перспектива розвитку
Оновлення Енергетичної стратегії України

на період до 2030 р.

Розвиток енергетики має вирішальний вплив на стан економіки в державі та рівень життя населення. Метою соціальної держави, якою відповідно до Конституції є Україна, має бути забезпечення умов для зростання добробуту громадян. Однією з найважливіших складових добробуту в цивілізованих державах є забезпечення громадян і компаній необхідними енергоресурсами. Запорукою реалізації цієї мети має стати надійне, економічно обгрунтоване й екологічно безпечне задоволення потреб населення й економіки в енергетичних продуктах.

Замість забезпечення екстенсивного розвитку, яким економіка України рухалась протягом десятиліть, енергетика повинна перейти на ефективне забезпечення сталого розвитку економіки. Забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв (електричною й тепловою енергією, моторними й котельно-пічними видами палива, а також природним газом) і сировинними ресурсами для потреб хімічної та металургійної промисловості (коксівним вугіллям, продуктами нафто- і газопереробки) покладається на паливно-енергетичний комплекс України (ПЕК)ю

Енергетична стратегія покликана визначити вектор розвитку галузей енергетики України відповідно до цілей і завдань ПЕК до 2030 року.

  1.  Причини оновлення Енергетичної стратегії

Оновлення Енергетичної стратегії України до 2030 р. (далі — Енергостратегії) обумовлене такими основними чинниками:

  • Під час розробки Енергостратегії у 2006 р. не були враховані в повному обсязі наявні на той момент тенденції світового розвитку енергетичної галузі:

     

    • Акцент на реалізацію заходів з енергоефективності та енергозбереження;
    • Розвиток конкурентного середовища і підвищення ефективності та прозорості ринків;
    • Зростаюча оріентація на охорону навколишнього середовища;
  • За останні 5 років відбулися зміни в економіці та енергетиці України, які безпосередньо і суттєво впливають на перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу:
  • Зобов’язання України в рамках приєднання до Енергетичного співтовариства зафіксовано на міжнародному рівні;
  • Зміни в українській та світовій економіках, викликані фінансово-економічною кризою, призвели до значних коригувань показників розвитку;
  • Переважна частина програм модернізації та будівництва генеруючих та мережевих об’єктів, які були передбачені  Енергостратегією 2006 року, не реалізовані.

Зважаючи на вищезазначене, Енергостратегія, затверджена у 2006 р., частково втратила актуальність, а задані у ній орієнтири розвитку ПЕК потребують уточнення.

  1. Цілі і задачі Енергетичної стратегії

Цілями Енергетичної стратегії є:

  • Збільшення ВВП України за рахунок экономічно ефективного развитку ПЕК;
  • Створення умов для надійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;
  • Підвищення енергетичної безпеки держави;
  • Підвищення ефективності споживання та використання енергопродуктів;
  • Зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК.

Виходячи з указаних цілей, основними завданнями й напрямками реалізації Енергетичної стратегії України є:

  1. Формування цілісної та дієвої системи управління та регулювання в паливно-енергетичному секторі, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв;
  2. Поступова лібералізація та розвиток конкурентних відносин на ринках енергоресурсів і ринків пов'язаних послуг;
  3. Створення передумов для істотного зменшення енергоємності економіки за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління й обліку, транспортування та споживання енергетичних продуктів і розвитку ринкових механізмів стимулювання енергозбереження;
  4. Збільшення видобутку та виробництва власних енергоресурсів з урахуванням економіки видобування, а також збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії;
  5. Диверсифікація зовнішніх джерел поставок енергетичних продуктів;
  6. Досягнення збалансованості економічно обгрунтованої цінової політики відносно енергетичних продуктів, яка повинна забезпечити покриття видатків на їх виробництво й доставку до кінцевого споживача, а також створення відповідних умов для надійного функціонування та сталого розвитку підприємств ПЕК;
  7. Створення умов для залучення до ПЕК приватних інвестицій, нових технологій і сучасного досвіду ефективної роботи;
  8. Нормативно-правове забезпечення реалізації цілей розвитку ПЕК України з урахуванням наявного внутрішнього законодавчого поля, численних зобов'язань, передбачених міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства.
  1. Основні висновки

Реалізація заходів Енергостратегії дозволить досягти таких основних результатів

  • Забезпечення зростаючого попиту на електроенергію за рахунок термінової модернізації ТЕС,  продовження терміну експлуатації АЕС, значних інвестицій в модернізацію і розширення електромережевого господарства країни, а після 2018 року – за рахунок введення нових генеруючих потужностей;
  • Збільшення видобутку газу до 40-45 млрд куб м на рік і вихід на забезпечення 90% власного споживання газу за умови доопрацювання порядку видачі ліцензій, УРП, оподаткування, і активної роботи з залучення інвесторів;
  • Збільшення економічно ефективного видобутку енергетичного вугілля обсягом до 75 млн тонн на рік (та коксівного до 40 млн тонн на рік) за умови максимальної приватизації та підвищення ефективності роботи шахт, а також подальшого закриття неприватизованих збиткових шахт;
  • Істотне скорочення державних витрат за припинення субсидування галузей з підвищенням ефективності роботи підприємств ПЕК;
  • Впровадження комплексних програм підвищення енергоефективності зі зниженням питомого споживання енергоресурсів в економіці на 30-35% до 2030 року, що істотно зменшить навантаження на економіку, підвищить енергонезалежність держави та конкурентність її ВВП.
  • Залучення необхідних інвестицій (близько 200 млрд дол США) в ПЕК потребує розробки програм реформування галузей, створення конкурентних ринків, підвищення цін на енергоресурси для створення привабливих умов для приходу в галузь приватних інвесторів, посилення системи контролю над монополіями, а також доопрацювання і довгострокової стабілізації нормативно-правового поля.

     

    1. Реалізація та актуалізація Енергетичної стратегії

Для забезпечення реалізації та своєчасної актуалізації Енергостратегії необхідно:

  • Уточнення кожні 5 років прогнозного енергетичного балансу України;
  • Розробка, затвердження та щорічна актуалізація Плана-графіка реалізації Енергостратегії, Національних планів та Галузевих програм у напрямах, що задані Енергостратегією (докладний перелік необхідних нормативних документів наведений у Розділах «Державне регулювання та структура власності» та «Програми та документи, необхідні для реалізації Енергостратегії»), а також призначення відповідальних та забезпечення контролю виконання;
  • Щорічна підготовка Міністерством енергетики та вугільної промисловості звіту з реалізації Енергостратегії та завдань, визначених в Національних планах та Галузевих програмах;
  • Кожні п’ять років, а в разі необхідності – частіше, оновлення Енергостратегії з урахуванням звітів з її реалізації.
  1. Прогнозні сценарії развитку економіки та ПЕК

Подальший розвиток економіки України і супутня зміна споживання та виробництва енергоресурсів розглядаються з позиції сценаріїв економічного зростання і структури ВВП, розрахованих на основі прогнозів Уряду України. Сценарії лежать у діапазоні від песимістичного, за якого реалізується безліч ризиків, пов'язаних із уповільненням виходу економіки із кризи, зниження темпів відновлення світового попиту на продукцію металургії й інших галузей (середнє щорічне реальне зростання ВВП до 2030 р. — близько 3,8%) до оптимістичного (аналогічний показник — близько 6,4%). За базовий  прийнято сценарій, за якого середнє зростання ВВП складе 5% на рік до 2030 р. Усі сценарії враховують ефект від детінізації економіки.

У всіх сценаріях економічний розвиток України відбуватиметься у два етапи:

  • Високе посткризове економічне зростання і досягнення докризового рівня ВВП;
  • Зниження темпів економічного зростання з поступовою зміною структури ВВП у бік зростання сектору послуг економіки.

 

 

3.2.6. Розвиток теплової генерації

Першочергове завдання у сфері розвитку теплової генерації – модернізація та реконструкція наявних потужностей ТЕС із метою подовження строку служби устаткування на 15–20 років, збільшення встановлених потужностей, зниження питомих витрат палива та приведення обладнання у відповідність до стандартів ENTSO-E з регулювання частоти, активної та реактивної потужності. Також у рамках модернізації необхідно проводити оснащення станцій системами пилогазоочищення для зниження викидів пилу, оксиду сірки й азоту до норм ЄС.

Збільшення власного споживання блоками ТЕС після встановлення систем пилогазоочищення буде компенсовано за рахунок збільшення виробітку електроенергії блоками після модернізації через підвищення їх ККД.

З урахуванням обмежень, які стосуються одночасного виведення блоків в реконструкцію, технічного стану станцій і планів нового будівництва, до 2030 р. необхідно провести модернізацію пиловугільних енергоблоків загальною потужністю близько 14 ГВт. Сумарний розмір інвестицій з урахуванням встановлення пилогазоочисного устаткування (ПГО) складе близько 109 млрд. грн

 

Модернізація потужностей теплових станцій (базовий сценарій

Також необхідно здійснити модернізацію та реконструкцію наявних ТЕЦ; сумарні інвестиції складуть близько 22 млрд. грн. Виробіток ТЕЦ визначатиметься потребами у теплозабезпеченні та за базовим сценарієм збільшиться майже на 25% у порівнянні з 2010 роком для задоволення збільшених потреб у теплі 2030 року.

За базовим сценарієм розвитку споживання електроенергії у 2018–2030 рр. необхідно ввести 10 ГВт нових потужностей вугільних ТЕС шляхом заміни основного устаткування діючих енергоблоків і будівництва нових, у тому числі на місці виведених з експлуатації. Усі нові блоки повинні бути оснащені системами пилогазоочищення, які відповідають європейським нормам викидів або використовувати технології генерації, що дозволяють досягати європейських стандартів без будівництва виділених систем ПГО (наприклад технологія циркулюючого киплячого шару – ЦКШ). Сумарні інвестиції в будівництво нових блоків складуть 132 млрд. грн.

Введення нових потужностей пиловугільних ТЕС по роках
(базовий сценарій)

Рішення про вибір технології для нових блоків має прийматися на підставі вартості будівництва, планованої собівартості виробництва електроенергії, вимог із маневреності, екологічних показників, можливого ступеня локалізації виробництва устаткування в Україні і можливості використання національних паливних ресурсів. При виборі палива для нових блоків необхідно максимально орієнтуватися на використання вітчизняного вугілля, можливий розгляд проектів будівництва блоків з використанням бурого вугілля, за відповідних техніко-економічних обґрунтувань. Всі наведені аспекти нового будівництва повинні бути відображені в комплексній програмі розвитку електромереж та генерації, котра повинна бути розроблена та, згодом, регулярно оновлюватися Міністерством енергетики та вугільної промисловості.

3.3.2. Система ціноутворення й тарифоутворення

Ринкове ціноутворення на ринку електроенергії та система тарифоутворення для природних монополій повинні забезпечувати відшкодування економічно обґрунтованих видатків підприємствам галузі (включаючи повернення на інвестований капітал) і спрямовуватися на:

  • Стимулювання підвищення ефективності генеруючих об'єктів та об’єктів електромереж;
  • Залучення інвестицій у галузь для забезпечення її сталого розвитку;
  • Мінімізацію ціни для кінцевих споживачів при забезпеченні «справедливих» рівнів доходів для генеруючих і мережевих компаній;
  • Формування цін для кінцевих споживачів відповідно до повних витрат, пов’язаних з виробництвом, передачею та розподілом електроенергії з урахуванням категорії споживачів та періодів доби.

Одним із перших кроків для реалізації цих принципів буде зниження, а надалі, до 2014 р., ліквідація перехресного субсидування між групами споживачів. Ліквідація перехресного субсидування необхідна для збереження конкурентоспроможності української промисловості, оскільки в іншому разі, за очікуваного зростання повної собівартості електроенергії, тарифи для промисловості будуть вищими за європейські.

В регулюванні діяльності магістральних і розподільчих мереж необхідний перехід на тарифоутворення, що стимулює інвестування та підвищення ефективності (регулювання за нормою прибутку на інвестований капітал з урахуванням коефіцієнту підвищення ефективності). Відповідно до Програми економічних реформ України на 2010-2014 рр., стимулююче ціноутворення в розподілі електроенергії має бути введено в 2012 р. Також необхідний перехід на стимулююче тарифоутворення в магістральних мережах.

При переході на нову модель ринку електроенергії ринкові механізми будуть визначати ціну на електроенергію для конкурентних видів діяльності (генерація, збут) та покривати економічно обґрунтовані видатки підприємств галузі (включаючи повернення на інвестований капітал).

Середньо- та довгострокові тенденції в динаміці цін на електроенергію визначатимуться співвідношенням таких чинників:

  • Зміна (зростання) ринкових цін на вугілля, газ, нафту та уран на світових ринках;
  • Зростання вартості робочої сили, що пов'язане зі світовими тенденціями та з рівнем заробітної плати в Україні, який зараз нижчий, ніж на розвинених ринках;
  • Зростання капітальних витрат у структурі ціни електроенергії, оскільки устаткування генеруючих об’єктів і об’єктів електромереж України на сьогодні є застарілим, фізично зношеним і потребує значних капіталовкладень;
  • Скорочення видатків на виробництво кіловат-години за рахунок підвищення ефективності роботи компаній, включаючи зростання продуктивності праці, заміну застарілих технологій тощо.

При цьому доцільно очікувати, що протягом наступних 5-10 років в Україні відбуватиметься послідовне наближення ціни електроенергії до рівня ринкових цін на лібералізованих ринках ЄС.

3.Б. Теплова енергія

Поточний стан систем теплопостачання

Системи теплопостачання в Україні є досить розвиненими. Станом на 2010 р. загальний обсяг виробленої та спожитої теплової енергії склав 232 млн. Гкал. Упродовж останніх 5 років споживання теплової енергії скоротилось майже на 10%, що зумовлено, перш за все, змінами у структурі товарного виробництва і фінансово-економічною кризою, що розпочалася у 2008 році.

Основними споживачами теплової енергії є ЖКГ та населення (біля 70% у 2010р.) та промисловість (20%), інші галузі економіки разом споживають трохи більше ніж 10% тепла.

Динаміка та укрупнена структура споживання теплової енергії в Україні у 2005-2010 рр., млн. Гкал

 

Сектори споживання  

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Промисловість

71

66

58

56

38

47

Населення та ЖКГ

160

164

149

147

146

156

Інші галузі

27

27

27

27

28

29

Всього

259

256

234

231

212

232

 

Виробництво теплової енергії для забезпечення потреб секторів економічної діяльності та населення України здійснюється системами централізованого теплопостачання (СЦТ), що охоплюють близько 60% споживачів, і системами індивідуального теплопостачання (СІТ). Останні включають власні (поквартирні) генератори теплової енергії – газові і електричні котли, конвектори, водонагрівачі, теплові насоси. До мереж СЦТ підключено близько 11 млн. квартир, головним чином, у містах і селищах міського типу.

СІТ користуються близько 7 млн. домогосподарств, переважно низькоповерхової забудови. Функціонування СІТ забезпечується централізованим постачанням паливно-енергетичних ресурсів різних видів відповідними спеціалізованими структурами ПЕК та децентралізованими комерційними постачальниками ПЕР.

Постачання теплової енергії від СЦТ, згідно офіційної статистики, характеризується в останні роки певним зниженням, яке обумовлюється дією фінансово-економічної кризи та довготривалою тенденцією децентралізації теплопостачання шляхом заміщення  або доповнення послуг СЦТ на базі потужних котельних і ТЕЦ блоковими котельнями малої і середньої потужності та СІТ.

Зазначена тенденція пояснюється незадовільним рівнем якості і вартості послуг СЦТ. Внаслідок чинної практики постачання населенню газу власного видобутку, ціна на який є значно нижчою за ціну на природний газ імпортного походження, підтримки соціально низьких цін на електричну енергію та інші види ПЕР, виникає ситуація, коли вартість централізованого постачання для споживача стає вищою за вартість індивідуального опалення. Загострює становище і те, що СЦТ мають значні втрати виробленої теплової енергії на стадії транспортування і розподілу тепла, мають при цьому значні витрати на електричну енергію, часті поточні і аварійні ремонти тепломереж. З іншого боку, чинна практика обчислення тарифів на теплову енергію на стадії її відпуску у мережі призводить до відсутності фінансових стимулів до реконструкції тепломереж, що обумовлює низькі темпи їх відновлення. Що стосується інвестицій у основне обладнання ТЕЦ і котельних, то чинний порядок призначення тарифів на теплову енергію регулятором за принципом «від витрат», суттєво знижує зацікавленість у реальному підвищенні ефективності СЦТ.

Всі зазначені фактори, спричинені вадами чинних механізмів господарсько-економічного регулювання діяльності у галузі виробництва і постачання теплової енергії  призводять до занепаду цієї важливої галузі промисловості України.

У системах централізованого теплопостачання діють 544 ТЕЦ та районних котелень різних типів та потужності з сумарною теплопродуктивністю 30 тис. Гкал/год. Крім того, до системи теплопостачання входять 31312 одиниць опалювальних котелень загальною теплопродуктивністю 127 тис. Гкал/год. та 645 утилізаційних установок з використання теплових вторинних енергоресурсів.

Встановлена кількість і теплова потужність джерел теплової енергії систем централізованого теплопостачання у 2010 р.

 

Теплоджерела  СЦТ

Кількість, одиниць

Встановлена теплова потужність, тис.Гкал/год.

1. Конденсаційні ТЕС

15

5,4

2. Опалювальні ТЕЦ

30

8,5

3. Промислові ТЕС

495

16,1

4. Атомні електростанції

4

2,6

6. Промислові і опалювальні котельні

33312

127

7. Теплоутилізаційні установки

645

2,5

Всього за теплоджерелами

 

162,1

 

 

 

Основним теплоджерелом СЦТ були і залишаються промислові і опалювальні котельні. За станом на 2010 р. загальна кількість опалювальних котелень в системі теплопостачання країни складає 33312 одиниць з таким розподілом за їх теплопродуктивністю:

  • до 3 тис. Гкал/год – 28563 котелень (85,7% від загальної кількості);
  • від 3 до 20 – 3839 (11,5%);
  • від 20 до 100 – 708 (2,1%);
  • і більше 100 –  202 (0,7%).

Отже, потенціал сумарного виробництва теплової енергії наявних СЦТ перевищує 750 млн. Гкал на рік, що набагато більше за наявний та навіть прогнозний рівень потреб у тепловій енергії в країні на період до 2030 р. Фактичний відпуск теплової енергії  всіма джерелами СЦТ в останні роки складає близько 140 млн. Гкал на рік з тенденцією до подальшого зниження.

Система централізованого теплозабезпечення країни має розвинуті магістральні теплові мережі, протяжність яких за станом 2010 р. становить 37,3 тис. км у двотрубному обчисленні, з них в системі опалювальних котелень цей показник дорівнює 33,8, у тому числі за міськими поселеннями – 30,9, а сільською місцевістю – 2,9. Більшість мереж та джерел тепла не мають засобів інструментального контролю теплових втрат, тому точна інформація про втрати відсутня. Оціночно, вони складають не менше 30%, а в дійсності можуть бути і більшими. Великі обсяги втрат тепла в теплових мережах пов’язані з їх незадовільним фізичним станом, на сьогодні зношеність магістральних і розподільчих мереж досягає 70% їх загальної протяжності.

Більшість систем СЦТ використовують морально застарілі групові і центральні теплопункти, мають недосконалі системи регулювання відпуску теплової енергії за температурою повітря. Це спричиняє додаткові втрати теплової енергії, які оцінюються у 10-15%.

Переважна більшість теплоджерел СЦТ країни використовують природний газ і мазут, що визначає високу залежність їх економіки від кон’юнктурних коливань зовнішніх ринків нафти і газу. Разом з тим, починаючи з 2005 року спостерігається поступове зниження цієї частки палив на користь вугілля та інших видів палива, головним чином – відходів деревини та сільгоспкультур, але цей процес розвивається повільно і непевно.

СІТ використовуються, переважно, у житловому фонді та оцінюються приблизно у 90 млн. Гкал. Структура паливно-енергетичних ресурсів, що використані у СІТ, характеризується прогресуючим зростанням ролі електричної енергії та певним зростанням обсягів виробництва теплової енергії на базі природного газу. Природний газ залишається основним видом палива для СІТ. При цьому роль джерел енергії на основі біопалив – торфу та дров у СІТ поступово знижується.

Основну роль у виробництві теплової енергії на базі електричної енергії відіграють у СІТ електричні нагрівачі води накопичувального і проточного типів, а також електричні конвектори, які встановлюються населенням, як не приєднаним, так і приєднаним до СЦТ. Обсяги використання накопичувальних систем у режимах нічного акумулювання теплової енергії з року в рік зростають, але їх можливості для згладжування нічних провалів навантажень енергетичної системи використовуються не повністю через труднощі встановлення зонних лічильників електричної енергії і необізнаність населення та сьогоденний стан розподільчих мереж.

В останні роки зростала оснащеність населення повітряними кондиціонерами реверсивної дії, які можуть використовуватись для потреб опалення у режимі теплового насосу, однак роль таких систем у теплопостачанні поки що є ледь помітною. Популярність набирають також побутові теплові насоси геотермального типу, які встановлюються у нових котеджах з  житловою площею від 150 м2, однак через значну вартість вони залишаються недосяжними для пересічних громадян. Стан справ у секторі індивідуального теплопостачання характеризується у цілому низьким ступенем теплового комфорту через нестачу ПЕР за помірною ціною.

Розвиток систем теплопостачання

Зовнішні умови майбутнього розвитку систем теплопостачання України, як і інших країн світу на сучасному етапі є досить непевними. З одного боку, продовжується різке зростання цін на природний газ, нафту та нафтопродукти, яке викликає паритетне зростання цін на інші види традиційних ПЕР. Але існує й висока ймовірність майбутнього їх падіння внаслідок зниження світової економічної активності.

У зв’язку з цим, при визначенні шляхів розвитку енергетики країни, і зокрема, систем теплозабезпечення, слід орієнтуватися не на короткострокові зміни зовнішніх цін на енергоносії, а на установлений тренд до їх підвищення, закономірно зумовлений зростаючими складнощами їх видобутку і транспортування. Очікуваний тренд на підвищення диктує необхідність активного освоєння і ощадливого використання, перш за все, власних енергетичних ресурсів і в тому числі, відновлюваних джерел.

Наявні в цей час економічні передумови, обумовлені високими цінами на вуглеводні, слід використати для прискорення процесів заміщення дорогих вуглеводневих палив ПЕР місцевого походження, альтернативними і відновлюваними джерелами енергії, всебічного впровадження значних наявних резервів енергозбереження у сфері теплопостачання.

Реалізація енергозберігаючих заходів у секторі споживання передбачає зниження його питомого споживання приблизно на 30% за рахунок підвищення термоефективності будинків з застосуванням сучасних норм та стандартів у будівництві, у першу чергу, у сфері будівництва та реконструкції житлового та промислового будівельного фонду. Значну увагу слід приділити удосконаленню інженерного обладнання житлових і громадських споруд, ширшому використанню міжнародного досвіду впровадження енергозберігаючих систем кондиціювання та вентиляції приміщень з рекуперацією та утилізацією вентиляційних викидів, низькотемпературних систем опалення на основі сучасних водогрійних котлів та теплових насосів. Також вагомим фактором підвищення ефективності використання тепла повинна стати зміна поведінки споживачів завдяки дії тарифних та нетарифних стимулів.

При реконструкції наявного житлового фонду особливої уваги заслуговує переобладнання внутрішньобудинкових теплових мереж за двотрубною схемою із впровадженням термоклапанів, поквартирних систем обліку споживання теплової енергії.

Як показують численні техніко-економічні дослідження, варіанти реконструкції систем централізованого теплопостачання з використанням сучасної ізоляції теплових мереж, індивідуальних теплопунктів з досконалими системами погодного регулювання, модернізацією котелень, в умовах економічно обґрунтованих цін на енергоносії і обладнання має незаперечні економічні і екологічні переваги перед варіантами впровадження індивідуального опалення у житловій забудові підвищеної поверховості (3 поверхи і більше).

Реалізація таких проектів потребує найскорішої відмови від практики перехресного субсидування з боку промисловості у сферах газопостачання, електропостачання, а також субсидування виробництва тепла, із впровадженням механізмів адресних субсидій соціально незахищеним верствам населення.

Іншою важливою умовою впровадження політики енергозбереження в системах централізованого теплопостачання має бути налагодження всеосяжного автоматичного контролю та комерційного обліку теплових потоків на всіх стадіях виробництва, транспортування, розподілу та використання теплової енергії. Це створить необхідні економічні передумови для впровадження енергоефективних проектів у сфері реконструкції зношених сьогодні теплових мереж із підвищенням їх економічності і надійності.

За зростання цін і тарифів на традиційні ПЕР ширше використання у СЦТ повинні знайти прогресивні технології генерації теплової енергії на базі ВДЕ, побутових відходів, утилізації теплових ВЕР промислових підприємств, міських ТЕЦ. На особливу увагу заслуговують при цьому проекти впровадження теплових насосів-регуляторів, призначених для регулювання небалансів електроенергетичної системи із повноцінним виконанням функцій економічного і екологічно чистого джерела теплової енергії, що утилізує теплові втрати енергетичного обладнання або теплову енергію довкілля.

Згідно прогнозу за базового сценарія загальне споживання теплової енергії до 2030р. зросте до 271 млн. Гкал, або трохи більше ніж на 15% порівняно з базовим роком. При цьому найбільше зростання відбуватиметься у комерційному та бюджетному секторах за рахунок очікуваного зростання питомої площі на одну людину більш ніж у 3 рази. Враховуючи підвищення ефективності використання тепла на 30%, споживання цими секторами зросте з 29 до 53 млн. Гкал на рік. Споживання тепла промисловістю зросте з 47 млн. Гкал до 57 млн. Гкал за рахунок загального зростання промисловості (зростання частки у ВВП вдвічі). Найбільший сектор споживання, населення, зросте зі 156 до 161 за рахунок зростання питомої площі на одну людину з 23 до 38 м2, при цьому за рахунок підвищення ефективності використання тепла, яка буде різною для наявних та нових будівель, можливо буде досягти середньозваженої енергоефективності у споживанні населенням не менше ніж у 20%.

Для задоволення прогнозованого попиту виходячи із сучасних реалій за будь-яким сценарієм головним напрямом розвитку систем генерації, транспортування та розподілу тепла має стати зниження рівнів споживання природного газу за рахунок підвищення ефективності його використання, розвитку систем теплопостачання на базі електричної енергії, вугілля, ядерної енергії, позабалансових, нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, вторинних енергетичних ресурсів, природних теплових ресурсів, тощо. При цьому структура виробництва теплової енергії у 2030 році головною мірою залежатиме від відносної вартості її виробництва на базі кожного з джерел.

У зв’язку з цим слід приділити увагу розвитку ТЕЦ на власному вугіллі, які повинні заміщувати найменш економічні наявні ТЕЦ на газі, а також використовувати АЕС, що здатні виробляти найдешевшу теплову енергію.

За зростання цін і тарифів на традиційні ПЕР ширше використання у СЦТ повинні знайти прогресивні технології генерації теплової енергії на базі ВДЕ, побутових відходів, утилізації теплових ВЕР промислових підприємств, міських ТЕЦ.

Поряд з цим слід розробити програму використання у системах теплопостачання теплових потужностей конденсаційних енергоблоків ТЕС і АЕС України, що перебувають у економічній досяжності до крупних споживачів теплової енергії. Одночасно слід розглянути  варіанти теплозабезпечення від таких ТЕС і АЕС з використанням теплових насосів у споживачів, що дозволяє позбавитися від прокладання потужних і протяжних теплотрас.

Для покриття теплових навантажень СЦТ в період до 2020 р. будуть використані потужності наявних ТЕЦ, для частини з яких слід розглянути можливість переводу на спалювання твердого палива (вугілля). Переведення наявних ТЕЦ на вугілля повинно супроводжуватися адекватними заходами із екологічного захисту населення від викидів пилу, оксидів сірки і азоту, а також заходами із знешкодження і утилізації золошлакових відходів. Після 2020 року імовірніше за все в роботі залишаться тільки найбільш ефективні газові ТЕЦ, заміщати які буде недоцільно. Наявні котельні СЦТ залишаться у роботі весь прогнозний період, при цьому необхідно здійснити їх глибоку реконструкцію.

Необхідно також визначити можливість використання котелень СЦТ для спалювання водовугільних емульсій та інших видів нетрадиційних палив.

Теплопродуктивність індивідуальних (поквартирних) генераторів тепла буде зростати по мірі зростання добробуту населення. Структура виробництва тепла буде залежати від наявних технологій та їх відносної вартості.

По мірі дорожчання ПЕР у зв’язку з масштабною реконструкцією обладнання електроенергетики все ширше використання знайдуть нетрадиційні джерела теплової енергії на основі сонячних колекторів, відходах промисловості і побуту, біопалива.

Для задоволення потреби у тепловій енергії та розвитку системи тепло забезпечення країни потрібно розробити та затвердити Стратегію теплозабезпечення України з детальним прогнозом потреби в теплі, структури генерації, основами регулювання ринку теплової енергії тощо.

 

Теплозабезпечення

Основою для стабільного розвитку галузі теплозабезпечення буде реформування системи тарифоутворення й фінансування, спрямоване на перехід на економічно обґрунтований рівень тарифів і неухильне зниження рівня бюджетних субсидій підприємствам галузі. Нова система тарифоутворення повинна стимулювати модернізацію активів галузі, зниження втрат енергії та підвищення якості послуг теплогенеруючих підприємств. Держава має стимулювати конкуренцію між централізованою, общинною й індивідуальною теплогенерацією шляхом не тільки встановлення економічно обґрунтованих тарифів, але й спрощення дозвільної системи для індивідуальної генерації.

Перейти к верхней панели